СВОЇ І ЧУЖІ ПРО ВЕЛИЧ  ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА

Здається, жодна книжка і жодний автор в історії нашої літератури не викликали такого розголосу, стільки боротьби й літературознавчих праць, як твори Тараса Шевченка та його діяльність. Від виходу першого видання «Кобзаря» 1840-го року і до сьогодні надруковано стільки статтей про його геніяльну творчість та її вплив на інших письменників, стільки розвідок, спогадів, рецензій, відгуків так в самій Україні, як і поза її межами, що їх немає змоги навіть перерахувати. Для багатьох і досі мало відомо, що творчість нашого поета силою свого полум'яного мистецького слова, силою загальнолюдської правди відразу переступила кор-дснл своєї батьківщини. Та окупаційні обставини довго не дозволяли зібрати так свої, як і чужоземні відгуки про Шевченка, підсумувати їх і видати, щоб ті відомості стали здобутком нашої культури. На жаль, і досі не перевидано в Україні спогадів Чалого та Кониського, які були видані навіть за царського часу.

Але боротьба за Шевченка невпинно тривала з непослабною силою, та протягом останнього десятиріччя наші науковці в Україні і у вільному світі зібрали багато маловідомого матеріялу і видали багато праць на цю тему.

Говорячи про місце письменника чи науковця в світовому маштабі, треба глянути на обставини, які сприяють появі таких великих постатей. Траплялися письменники, що завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв линула по світі. Такі генії з'являлися переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. А іншим доводилося чекати довгі роки, доки світ визнав їх загальнолюдську й мистецьку вартість.

Поява Шевченка пов'язана з дуже своєрідними обставинами. З одного боку, перша половина 19-го століття позначена відкриттям університетів у Харкові у 1805-му році, а в Києві 1834-му, а також поява таких талантів, як філософ і поет Григорій Сковорода та автор «Енеїди» й «Наталки Полтавки» Іван Котляревський, що випередили Тараса Шевченка, піднісши українські ідеї і мистецькі засоби на вищий ступінь. З другого боку, героїчна боротьба Козаччини. Потім руйнування Запорізької Січі, знесення Гетьманщини, заборона козацьких полків і решток українства. І, нарешті, щасливі обставини для Шевченка: його допитливість, незвичайна любов до всього рідного, його освіта і начитаність — все це було ґрунтом для появи його геніяльних творів. Найбільшу ж ролю, звісно, відігравала його вийняткова геніальність.

 Погляньмо не, як відгукувалися на його твори свої й чужі знавці літератури. Поперше, треба сказати, що обставини для творчости і друку українською мовою тоді були жахливі. Це бачимо з листа письменника Квітки-Онов'яненка, який писав Шевченкові: «Надрукував 600 примірників книжок, а продав усього 50, 200 роздарував, а 350 ніхто не хоче взяти й даром. Пани кажуть: хіба ми школярі? Пані кажуть: ми терпіти не можемо малоросійського язика».*

Та Шевченка не спіткали такі труднощі з розповсюдженням «Кобзаря», який вийшов уперше 1840-го року, навпаки, його твори відразу пробили мур байдужости й воро-жости до українського слова, піднісши відразу нашу мову й літературу на нечувану досі височінь, і він сам відразу набув великої популярности, дарма, що російський відомий критик Віссаріон Бєлінський, висміюючи українську мову, писав: «Якщо й зможе в Малоросії появитися великий поет, то не інакше, як при умові, щоб він був «русекім поетом... сином Россії».**

У 1841-му році Шевченко друкує свою велику поему «Гайдамаки», і рецензент українець Микола Тіхорський написав у газеті «Маяк» 1842-го року: «Захоплення творами Шевченка по всій Малоросії, особливо останньою поемою «Гайдамаки», вже просто свідчить, що це обдарування не підроблене... Поема просто вилилась з душі поета. Душа радіє, що раптом, в один час, з'явилось стільки поетів на рідній Україні». Захоплюючись твором, рецензент закликає читачів і поетів: «Геть їх, москалів, з їхніми теоріями! Співайте..., співайте так, щоб москалі почали вчитися нашої лови...»***

А письменник Кзітка-Основ'яненко в листі до Шевченка так писав про «Гайдамаки» у бурлескному стилі, крізь який прозирало справжнє захоплення: «Ну, вже так що подарували нас своїми «Гайдамаками»! Як кажуть, читаєш і облизуєшся... Пан Артемовський (відомий український байкар — Д. Н.) аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити».^

Але сміливість і революційність творів Тараса Шевченка декого навіть лякала. Письменник і історик Микола Костомаров згадує про свою зустріч з Шевченком у Києві, де Тарас Григорович прочитав йому свої недруковані вірші. «Мене обдало страхом, — пише Костомаров, я побачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народнього життя...

 Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути або не знепритомніти від раптового світла істини... Горе відчайдушному поетові! Він забуває, що він людина...»*:

Який успіх і популярність мав Тарас Шевченко серед свого народу під час повороту з заслання, бачимо з листа письменника Писемського, який писав нашому поетові: «Бачив я на одній вечірці щось із 20 ваших земляків^ що, читаючи ваші вірші, плакали від захоплення і вимовляли ваше ім'я з побожністю. Я сам письменник і більшої за цю заочної чести не бажав би...»

Про подібне захоплення Тарасом Шевченком та його творами бачимо з листа письменника Пантелеймона Кулі-ша, який побував у Полтаві по виході нового видання «Кобзаря». П. Куліш писав Тарасові Шевченкові: «Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани і паненята, а всяка душа щира з вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом носиться, та хутко їм і книжок не буде треба, бо повитверджували усі ваші вірші напам'ять, — і стрівайте, чи не по «Кобзареві» вони й Богу моляться,»**   — додає жартома Куліш.

В іншому місці Пантелеймон Куліш писав про.Шевченка: «...Се вже не кобзар, а національний пророк.,.»*** А Іван Франко, що написав багато статтей і розвідок про Тараса Шевченка, так висловлювався про нього: «Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне людське життя».\і

Як шанували земляки свого геніяльного пророка навіть в умовах царських заборон і поза межами України, читаємо в журналі «Огоньок» з 17-30 березня 1912-го року про «Малоросійський вечір» у Спорт-Палаці, який зібрав там всю українську «громаду». «У просторому приміщенні важко було пересуватися. Парубки й дівчата в барвистому українському вбранні чергувалися із студентськими тужурками та скромними кохтинами курсисток.

Найпривабливішим номером вечора була участь відомої малоросійської артистки пані Заньковецької. Коли Занько-вецька сказала, що не в змозі більше виходити на виклики, її посадили в крісло й винесли на естраду на руках. На артистку посипався дощ квітів, публіка кинулася до естради; всі підвелися, овації злилися в один суцільний гул. Таких * М. Чалий, Життя і творчість Т.Г. Шевченка,

Київ, 1892 р., стор.: 35-36

** Дм. Чуб, Живий Шевченко, Мельборн, 1963, стор. 17 *** Павло Зайцев, Життя Тараса Шевченка, 1955 р. 1[ Світова велич Шевченка, Київ,   1964, том 1-ий, стор. 49

* М.І. Костомаров, Спогади про двох малярів,

Світова велич Шевченка,   ор. сіт., том 1-ий, стор. 101 ** М. Чалий, ор. сіт.

*** П. Куліш, Спогади про Шевченка, Київ, 1958, стор. 138 її Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 1-ий, стор. 266