Борис Пастернак, або Терновий вінок за невсипущі труди Нобелівського лауреата

Признатися, занадто рідко Великим випадає таланлива доля в особистому житті. Поет Борис Пастернак – не виняток. Можливо, саме тому його серце було своєрідним чутливим камертоном й так щедро відгукувалося на духовно близьких йому людей. Переконливим доказом цього твердження є знайдені останніми роками нотатки Б. Пастернака про творчість Тараса Шевченка (як відомо, Поет перекладав не лише твори одного з родоначальників української літератури, а й класиків Івана Франка, Максима Рильського та Павла Тичини). Ці переклади свідчать не лише про досконале знання Поетом української мови (його батьки – корінні одесити, впродовж свого життя Б. Пастернак не раз відвідував Україну), а й її історії та культури. До речі, в архівах досі зберігаються ще не друковані інші переклади з Т. Шевченка. Про те, що в родині Пастернаків жила повага до своєї батьківщини – України, свідчить і той факт, що батько Поета – видатний живописець Леонід Пастернак (народився в Одесі 1862 року, помер в Англії 1945-го, зокрема, створив два малюнки «Т.Г. Шевченко і Айра Олдрідж», 1915).

ЩАСТЯ БУЛО ТАКЕ МОЖЛИВЕ

Майбутній поет з’явився на світ у Москві в родині художника-академіка Леоніда Пастернака. Матір’ю поета була піаністка Роза Кауфман. З дитинства його оточували відомі в російському мистецтві та літературі люди, зокрема Лев Толстой, портрет якого створив батько Поета (до речі, як і ілюстрації до роману Л. Толстого «Воскресение»). У високоінтелігентному середовищі затишного родинного кола, де частими гостями були історик В. Ключевський, музиканти С. Рахманінов та О. Скрябін, живописець М. Врубель, минали юні роки Б. Пастернака. Значною подією в його житті стала зустріч та спілкування з австрійським поетом Р.М. Рільке. Але перед тим було пристрасне захоплення музикою, насамперед постаттю та творчістю Олександра Скрябіна. Проте природа не дала майбутньому поету відповідного слуху й тому навчання музики в Московській консерваторії не без жалю було припинено.

Захоплення Р.М. Рільке врятувало юнака від розпачу. Австрійський Метр поезії відкрив своєму юному другові таємничу здатність слів відтворювати світ глибоких почуттів та емоцій, що, як здавалося Б. Пастернаку, підвладне лише музиці. Свою вдячність Метру він щиро висловив у ліричній сповіді «Охранная грамота». Р.М. Рільке ввів майбутнього поета у світ європейської літератури, переконав його, що основою високохудожньої творчості є філософія. А де живуть найвидатніші філософи? Звичайно, в Німеччині. Борис Пастернак кидає навчання на історико-філософському факультеті в Московському університеті й мандрує до Марбурга – центру європейського неокантіанства.

Весна 1912 року була прожита Б. Пастернаком у Марбурзі, який, як стверджував поет, «постійно був у мене на язиці». Семестр у Марбурзькому університеті залишив свій слід у долі поета. Відтоді Б. Пастернак чіткіше бачив російську історію, розумів її прихований зміст.

І, як це трапилося з музикою, молодий поет знов різко змінив плин свого життя. Зустріч з Ідою Висоцькою штовхнула юнака на рішучий крок – спробу одруження. Проте дівчина реалістичніше дивилася на дійсність, ніж уразливий поет. Разом із сестрою вона поспішно виїхала до Берліна. Б. Пастернак кидається за нею і лише відмова коханої охолоджує його розум.

«Потяг стрімко відділив від мене все пережите, – писав Б. Пастернак, – і непомітно для моїх очей, випереджаючи одне одного, зникли річка Лан, переїзд, шосе і мій недавній будинок у Марбурзі. Я рвонув донизу віконну раму. Вона не піддавалась. Але потім раптом опустилась сама. Я висунувся, наскільки міг, назовні. Вагон хитало на крутому повороті, нічого не було видно. Прощай філософіє, прощай молодосте, прощай Німеччино!».

До Москви Б. Пастернак повернувся, вмить подорослівши й зрозумівши, що його покликання у світі, повному жахливих суперечностей і внаслідок цього взаємовідчуження й байдужості, лише одне – література й мистецтво.

Він плідно творчо працює.

Одна за одною публікуються книжки його поезій: «Сестра моя жизнь» (1917), «Карусель» (1925), «Девятсот пятый год» (1927), «Воздушные пути» (1933)… У своїй творчості Поет, усупереч «революційності» його доби й безальтернативної вимоги більшовицької влади «хто не з нами, той проти нас», рішуче стояв на принципах загальнолюдських цінностей, прагнув єдиного: триматися на відстані від соціальних протистоянь, а тим паче політичної боротьби. Найцінніше для нього на Землі – насамперед життя: людини, рослини, птаха...

Немов художник він створює вражаюче точний словесний автопортрет:

«В кашне, ладонью затворясь,
Сквозь фортку крикну детворе:
Какое, милые, у нас
Тысячелетье на дворе…».

Більшовики вимагали від творчої інтелігенції дати відповідь: «С кем вы, мастера культуры?», а аполітичний письменник Б. Пастернак жив, не відаючи, яке тисячоліття на календарі! Збірку поезій 1920 – 1929 років Поет назвав промовисто «Поверх барьеров».(перше видання 1917-го, а друге – 1929-го). Проте шалений тиск тоталітарного режиму штовхав його на стежку непослідовних та конформістських учинків. З одного боку, Б. Пастернак декларував несумісність мистецтва й соціалізму, а з другого – в поемі «Высокая болезнь» творив образ натхненника й організатора жовтневого більшовицького заколоту В. Леніна. Публічно признаючись, що його душа назавжди покидає Захід (як символ буржуазної культури), Б. Пастернак протягом усього життя був вірний своїй юності, її відкриттям, Р.М. Рільке й істинам, що формували його світосприйняття під наглядом професора Германа Когена в Марбурзі.

«Створений геніальним Когеном, – зауважував Б. Пастернак, – Марбурзький напрям філософії захопив мене двома особливостями. Перше: він був самобутнім... Друга унікальність Марбурзької філософської школи була прямим наслідком першої і її зміст був у прискіпливому та вимогливому ставленні до історичної спадщини...»

УСЕ ЖИТТЯ НЕМОВ МЕТЕЛИК У КОКОНІ

Поетеса Марина Цвєтаєва називала поезію Бориса Пастернака «світловою зливою», проте сам Поет стверджував: «Поэзия, не поступайся ширью. Храни живую точность: точность тайн».

Радянська дійсність з масштабними змінами в житті людей на теренах від Балтики до Тихого океану, сталінськими репресіями, війнами й постійною тривогою за власне життя вчила Б. Пастернака бути якомога обережнішим, ховатися під маскою загадковості й мовчання.