Сергій Ефрон:

"Я не був шпигуном. я був чесним агентом радянської розвідки"

 І ФАУСТ, І МЕФІСТОФЕЛЬ В ОДНОМУ СЕРЦІ

    Україна посідає чільне місце в долі родини С.Ефрона й М.Цвєтаєвої. Насамперед вони познайомилися й закохалися саме в Криму. Тут же й повінчалися... Дружили з киянином за народженням поетом й художником Максиміліаном Волошиним-Кірієнком. Зголосившись служити у білій гвардії,  С.Ефрон зі своїм полком чимало місяців провів у Таврії та Придніпров”ї...

 "БЕЛАЯ ГВАРДИЯ, ПУТЬ ТВОЙ ВЬІСОК..."

    Розповідаючи про Сергія Ефрона - білог­вардійського офіцера, капітана знаного з історії громадянської війни в Росії Марковського полку, пізніше - радянського розвідника у Парижі, неминуче говоритимемо і про поете­су Марину Цвєтаеву. Перегорнувши минулі та сучасні дослідження їхнього життя, знову ж таки неминуче прийдемо до контрастного порівняння - Фауст і Мефістофель. Цвєтаєвій випадає біла маска Фауста, а Ефрону, відповідно, чорна - Мефістофеля.

 На кортике своем: Марина –

Ты начертал, встав за Отчизну.

Была я первой и единой

В твоей великолепной жизни.

Я помню ночь и лик пресветлый

В аду солдатского вагона.

Я волосыі гоню по ветру,

А в ларчике храню погоны.

    Його військова біографія досить коротка. На фронт Першої світової війни прапорщик Сергій Ефрон не потрапив - був у запасному полку, який захищав Кремль від повсталих робітників та солдатів. Отже, листопадові події 1917 року зустрів зі зброєю в руках. С.Ефрон - внук генерала, тож природно, що подальший його шлях проліг на Дон, де гене­рали М.Алєксєєв та Л.Корнілов очолили ан­тибільшовицький збройний рух опору новій владі.

   Коли ранком 10 жовтня 1939 року С.Ефрон (за документами НКДБ СРСР - Аидрэев), який на той час вже повернувся з еміграції на батьківщину, давав відповіді па запитання слідчого Луб'янки, він скромно визначив свою роль у білому русі: прапорщик, участі у повстаннях та бандах не брав, до анти-радянської боротьби російської еміграції ставився негативно...

   На­справді ж Сергій був переконаним монархістом, відданим білогвардійській ідеї відродження "великої і неділимої Російської імперії". Яскраві докази цього, мов у дзеркалі, знаходимо в поезіях циклу "Лебеди-ный стан" Марини Цвєтаєвої:

 Кто уцелел - умрет, кто мертв - воспрянет.

И вот потомки, вспомнив старину:

-         Где были вы? – Вопрос как громом грянет,

Ответ как громом грянет: - На Дону!

Что делали? - Да принимали муки,

Потом устали и легли на сон.

 И в словаре задумчивые внуки

 За словом: долг напишут слово: Дон.

    Життєва основа циклу "Лебединий стан" - емоційне сприйняття офіце­ром Ефроном добровольчого руху: романтизація, патріотизм, високе по­чуття любові до батьківщини і жер­товна готовність віддати за неї своє життя.    

   Першим кроком Ефрона на шляху боротьби за відродження са­модержавної Росії була участь у відо­мому Кубанському поході білої армії 1918 року. Він вступив до елітного Георгієвського полку Добровольчої армії. Потім воював у добре відомому з історії громадянської війни Марковському полку. Марковці носили форму чорного кольору, чорні погони з білою окантовкою. Ці контрастні кольори символізували для них жало­бу за царською Росією та віру у її відродження.

   У 1919 р. підпоручик Сергій Ефрон - учасник походу Денікіна на Москву.

"У Москві будемо на Різдво," - радісно повідомляв він дружині. Та Різдво довелося зустрічати на Кубані, звідки відступаючі денікінці евакую­валися до Криму.

   Новий головнокомандуючий білої армії підвищує Ефрона у званні - тепер він поручник. Марина Цвєтаєва мала всі підстави пишатися своїм чо­ловіком:

 А папа где? - Спи, спи, за нами Сон,

 Сон на степном коне сейчас приедет.

Куда возьмет? - На лебединый Дон.

Там у меня - ты знаешь? - белый Лебедь...

    Врешті-решт капітан Сергій Ефрон емігрує до Туреччини, а звідти - до Праги, де навчається в університеті. Сюди через Берлін до нього приїздить Цвєтаєва.